Глосарій

Словник термінів

Діти з особливими освітніми потребами - це діти з такими порушеннями і захворюваннями: - порушення слуху (глухі, або слабочуючі ) - порушення зору (сліпі; або слабозорі); - порушення інтелектуального розвитку (розумова відсталість; затримка психічного розвитку); -порушення опорно-рухового апарату; -комплексні порушення психофізіологічного розвитку (сліпоглухонімі; із дитячим церебральним паралічем, поєднаним з розумовою відсталістю); - хронічні соматичні захворювання; - психоневрологічні захворювання. - порушення мови.

Індивідуальне навчання в системі загальної середньої освіти є однією з форм організації навчально-виховного процесу і впроваджується для забезпечення права громадян на здобуття повної загальної середньої освіти з урахуванням індивідуальних здібностей та обдарувань, стану здоров'я, демографічної ситуації, організації їх навчання.

Індивідуалізація – підтримка та розвиток одиничного, особливого, своєрідного як потенціалу особистості. Індивідуалізація сприяє розвитку самосвідомості, самостійності й відповідальності.

Індивідуалізація навчання – це система засобів, яка сприяє усвідомленню учнем своїх сильних і слабких можливостей навчання, підтримці і розвитку самобутності з метою самостійного вибору власних смислів навчання.

Індивідуальні відмінності — це перш за все відмінності у фізіологічних задатках, які виражаються особливостями вищої нервової системи, на основі яких складається психологічне життя особистості з її індивідуальними психічними процесами.

Індивідуалізоване навчання - це навчання за суто індивідуальними програмами, змістом, формами, засобами, темпом, формами контролю і оцінювання його тощо. Воно може втілюватися в межах і на основі індивідуалізації навчання як системи відносин і передбачає: 1) всебічне знання учня, його здібностей та можливостей; 2) наявність відповідним чином підготовлених учителів; 3) наявність адаптованих (індивідуалізованих) курсів, програм тощо; 4) добре налагоджену й розвинуту матеріально-технічну базу.

Індивідуальний навчальний план (ІНП) – це один з найважливіших інструментів у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами. Індивідуальний навчальний план – це формальний документ, який містить детальну інформацію про дитину і послуги, які вона має отримувати. Він розробляється командою педагогів і фахівців та об’єднує їхні зусилля з метою розробки комплексної програми роботи з дитиною і, водночас, визначає, які саме послуги надаватиме кожний фахівець. Батьки є активними учасниками розробки індивідуального навчального плану, оскільки вони знають своїх дітей краще за інших. Індивідуальний навчальний план визначає необхідні адаптації/модифікації та слугує підґрунтям для подальшого планування навчальних занять. Він розробляється та реалізується для кожного учня з особливими освітніми потребами. Індивідуальні навчальні плани складаються на основі типових навчальних планів, затверджених Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України. Освітній рівень учнів, які навчалися за індивідуальною формою, має відповідати вимогам Державного стандарту загальної середньої освіти. Виконання індивідуального навчального плану та програм, досягнення учнів у навчанні фіксуються в окремих журналах встановленого зразка.

Індивідуально-консультативна робота — це форма організації навчальної роботи, яка здійснюється шляхом створення необхідних умов для виявлення і розвитку індивідуальних особливостей учнів на основі особистісно-діяльнісного підходу. Індивідуально-консультативна робота проводиться з метою посилення мотивації тих, хто навчається, до пізнавальної діяльності і спрямування її в необхідному руслі.

Індивідуальний освітній маршрут визначається вченими як цілеспрямовано-проектована диференційована освітня програма, яка забезпечує учневі позиції суб'єкта вибору, розробки й реалізації освітньої програми під час здійснення викладачами педагогічної підтримання його самовизначення і самореалізації. Індивідуальний освітній маршрут визначається освітніми потребами, індивідуальними здібностями й потенційними можливостями учня (рівень готовності до освоєння програми), а також існуючими стандартами змісту освіти.

Індивідуальний підхід до учнів - це цілеспрямована діяльність учителя з навчання і виховання кожної дитини в умовах класно-урочної системи навчання. Для досягнення індивідуального підходу до учнів використовується індивідуалізація та диференціація навчальної діяльності. Інклюзія (від англ. inclusion — включення) — процес збільшення ступеня участі всіх громадян в соціумі. І насамперед тих, що мають труднощі у фізичному чи розумовому розвитку. Поняття інклюзії близьке за значенням з поняттям інтеграція та протилежне до сегрегація. При інклюзії всі зацікавлені сторони повинні брати активну участь для отримання бажаного результату. Інклюзія в широкому соціально-філософському сенсі розуміється як форма буття, спільного життя звичайних людей і людей з обмеженими можливостями (інвалідів), за чи проти якої виступає суспільство та його підсистеми (у тому числі інститути освіти), і по відношенню до якої і ті, й інші члени суспільства мають право вільного вибору.

Інклюзивне навчання – це «процес звернення і відповіді на різноманітні потреби учнів через забезпечення їхньої участі в навчанні, культурних заходах і житті громади та зменшення виключення в освіті та навчальному процесі». Метою інклюзивного навчання є покращання навчального середовища, в якому вчитель і учні відкриті до різноманіття, де гарантується забезпечення потреб учнів і повага до їх здібностей та можливостей бути успішними.

Інклюзивний підхід - це створення таких умов, за яких усі учні мають однаковий доступ до освіти, у тому числі діти з особливими освітніми потребами, які навчаються у загальноосвітніх школах; водночас, усі учні мають можливість отримати досвід, знання, які сприяють подоланню упереджень й дискримінації та сприяють формуванню позитивного ставлення до тих, хто „відрізняється”. Ключовий принцип, який лежить в основі інклюзивного підходу, полягає в тому, що школи мають бути відкритими для всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних, мовних чи інших особливостей. До їх числа належать діти з проблемами у розвитку та обдаровані діти, безпритульні і працюючі діти, діти, котрі належать до мовних, етнічних чи культурних меншин. Школам необхідно знаходити шляхи, які б забезпечували успішне навчання всіх дітей, включаючи дітей, які мають фізичні чи розумові проблеми.

Інклюзивна школа – заклад освіти, який забезпечує інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує навчальні програми та плани, фізичне середовище, методи та форми навчання, використовує існуючі в громаді ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей, створює позитивний клімат в шкільному середовищі.

Компоненти реальних навчальних можливостей - це — психологічні (аналіз, синтез, раціональне мислення, вміння виділяти головне, самостійність мислення, узагальнення, порівняння, спостережливість, логічність мови, темп мислення, гнучкість і критичність мислення, пам'ять, увага); — навички навчальної праці (самоконтроль, планування навчальної діяльності, темп обчислень, швидкість письма, читання, організованість, дотримання режиму дня); — вихованість (наполегливість, старанність, свідома дисципліна, активність); — основні ставлення (до навчання, до вимог колективу, до вчителів); — компоненти позашкільних впливів (сім'ї, однолітків); біологічні компоненти (фізична працездатність, стан здоров'я, дефекти мови, зору, слуху).

Корекційна спрямованість уроку передбачає: - уповільненість процесу навчання; - простіший, ніж у масовій школі, виклад навчального матеріалу; - надання допомоги в диференціюванні зовнішньо схожих та відмінних об’єктів, явищ,понять; - наочний характер навчання; - предметно-практичний характер навчання; - залучення більш розвинутих здібностей дитини і подолання загальної недосконалості сенсорної та/або інтелектуальної сфери

Курикулум – це загальна концепція навчання дітей з особливими потребами, що визначає знання, вміння, установки та методи їх формування.

Навчальна працездатність - це фізіологічна здатність до праці, ставлення до навчання, свідомість, наполегливість у навчанні, нахили та інтереси.

Основні завдання процесу навчально-корекційної роботи: - допомогти дитині пізнати себе; - дати освіту, яка б відповідала її потенційним можливостям; - адаптувати до соціального оточення; - обрати оптимальний режим інтелектуальних, емоційних, фізичних навантажень; - навчити її бачити світ таким, яким його бачать інші.

Пакет документів для організації індивідуального навчання на дому: - заява батьків про обстеження; - копія свідоцтва про народження; - картка стану здоров’я та розвитку дитини; - робочі зошити; - особова медична картка; - документи, виписки, якщо дитина перебувала десь на лікуванні.

Педагогічна підтримка полягає у спільному з учнем визначенні його інтересів, цілей, можливостей і шляхів подолання перешкод (проблем), які заважають йому досягати позитивних результатів у навчанні (О.С.Газман). Підґрунтям педагогічної підтримки є взаємини рівноправності, рівноцінності, поваги й довір’я між учителем і учнем.

Принципи індивідуальної освіти - це -принцип цілісності та універсальності освіти передбачає формування цілісного погляду на природу, суспільство, органічну єдність знань тощо; -принцип виховання особистості передбачає визначення позиції індивіда передусім до себе (самооцінка, самоконтроль) тощо; -принцип реалізації особистості ґрунтується на розумінні програм, того, що не дитина для діяльності, і навіть не діяльність для дитини, а індивідуальна діяльність для кожної конкретної дитини.

Реалізація цих принципів полягає у відповідному доборі навчальних завдань різного ступеня складності для кожної дитини або певної підгрупи дітей, використанні педагогічним персоналом найбільш доцільних для кожного випадку методів та прийомів виховного впливу, створенні індивідуалізованих освітніх програм тощо. Упровадження цих принципів у практику значною мірою залежить від психологічної компетентності педагогів, яка передбачає: -знання загальних закономірностей індивідуального та особистісного розвитку дітей 3-7 років; -володіння методами вивчення індивідуальних особливостей та соціальної ситуації розвитку кожної дитини; -спроможність здійснювати аналіз отриманої інформації; -встановлення прогресу в розвитку кожної дитини; -виявлення причин виникнення позитивних та негативних особливостей розвитку малюків; -наявність навичок розроблення й комплектування індивідуалізованих освітніх програм; -роботу в команді фахівців різного профілю; -залучення батьків до освітнього процесу з метою забезпечення наступності родинного й суспільного виховання, профілактики й корекції розладів сімейного виховання; -сприяння виникненню різних видів самостійної практичної діяльності дитини тощо.

Соціаліза́ція — комплексний процес засвоєння індивідом певних соціальних ролей і/або інтеграція до певної соціальної групи. Соціалізація виступає одним із основоположних соціальних процесів, що забезпечує існування людини в середині суспільства. Соціалізація являє собою процес входження людини в суспільство, включення її в соціальні зв'язки та інтеграції її з метою встановлення її соціальності.

Соціалізація особистості починається з перших років життя і закінчується періодом громадської зрілості людини, хоча, зрозуміло, повноваження, права й обов'язки, набуті нею, не говорять про те, що процес соціалізації цілком завершений: по деяких аспектах він продовжується все життя.

Для успішної соціалізації, по Д. Смелзеру, необхідна дія трьох фактів: сподівання, зміна поведінки і прагнення відповідати цим сподіванням. Процес формування, на його думку, відбувається на трьох різних стадіях: 1) стадії наслідування і копіювання дітьми поведінки дорослих; 2) ігрової стадії, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі; 3) стадії групових ігор, на якій діти учаться розуміти, що від них чекає ціла група людей.

Соціалізація особистості на індивідуальному рівні містить такі процеси: • взаємодію (особистість кожної людини формується в процесі взаємодії одна з одною. На характер цих взаємодій впливають такі чинники, як вік, інтелектуальний рівень, стать тощо); • вплив (навколишнього середовища на особистість людини); • набуття досвіду (особистість формується на основі власного індивідуального досвіду); • окультурення (важливим аспектом формування особистості є культура).

Структура навчально-корекційного заняття (індивідуальна форма навчання): психологічна підготовка (1-3 хв.); логопедична розминка (3-4 хв.); основна частина ( 20-25 хв.) фізкультхвилинка (2 хв.); заключна частина (4-6 хв.)

Типи індивідуальних мовленнєвих занять: - навчальне індивідуальне заняття з навчання мови та розвитку мовлення; - розвивальне індивідуальне заняття з навчання мови та розвитку мовлення; - корекційне індивідуальне заняття з навчання мови та розвитку мовлення; - контрольно-діагностичне індивідуальне мовленнєве заняття; - комбіноване індивідуальне заняття з навчання мови та розвитку мовлення.

Типи соціалізації особистості: • НАДІЙНИЙ ТИП - найбільш поширений і конструктивний, дитина спокійно реагує на зустріч з незнайомими людьми, неспокійна під час розлуки з матір'ю, радіє її поверненню. • НЕНАДІЙНИЙ ТИП - властиве уникання, такі діти ігнорують матір і незнайомих людей. • АМБІВАЛЕНТНИЙ ТИП - у незнайомих обставинах такі діти тривожні і прагнуть перебувати біля матері, бурхливо реагують на розлуку з нею. • ДЕСТРУКТИВНИЙ ТИП - діти не демонструють чіткого патерну поведінки в тестовій ситуації, можуть бути розгальмовані чи в стопорному стані, або виявляти стереотипні форми поведінки.

Розвиток інклюзивної освіти – це створення нової системи, це якісні та планомірні зміни системи освіти в цілому. Система інклюзивної освіти включає в себе навчальні заклади середньої, професійної та вищої освіти. Її метою є створення безбар'єрного середовища в навчанні і професійній підготовці людей з обмеженими можливостями. Даний комплекс заходів має на увазі як технічне оснащення освітніх установ, так і розробку спеціальних навчальних курсів для педагогів та інших учнів, спрямованих на їх роботу і розвиток взаємодії з людьми з обмеженими можливостями, розвиток толерантності та зміни установок. Крім цього необхідні спеціальні програми, спрямовані на полегшення процесу адаптації дітей з обмеженими можливостями в загальноосвітньому закладі.

Форма навчання — це зовнішня сторона організації навчального процесу, що відображає спосіб організації діяльності учнів та вчителів , який здійснюється в певному порядку і режимі, та залежить від кількості учнів, характеру взаємодії суб’єктів навчального процесу, рівня самостійності, специфіки педагогічної діяльності.

Форми навчання для учнів з індивідуальними освітніми потребами: - індивідуальне навчання в домашніх умовах; - у спеціальній школі; - навчання у школі-інтернаті; - навчання у навчально-реабілітаційному центрі; - навчання у спеціальному класі при загальноосвітній школі, дитсадку, - екстернатна форма навчання.

Форма організації навчання — це будь-який вид заняття — урок, предметний гурток, факультатив тощо, які відрізняються складом учнів, місцем і часом проведення заняття, характером діяльності учнів і вчителя. Ці форми організації навчання здійснюється в межах певної педагогічної системи. Будь-яке навчання, хоч би де воно відбувалося, спонтанно набуває організаційної форми. Форми організації навчання (організаційні форми) конструюються і використовуються для того, щоб створити сприятливі умови для передавання знань, умінь, навичок, розвитку обдарувань, практичних здібностей і світогляду особистості. Організаційні форми впливають на перебіг і результат навчання та сприяють його успішності.

Характер - сукупність найбільш стійких відмітних рис особистості людини. Формується в процесі його виховання і навчання, в трудовій та громадській діяльності.